Ринок автобусів у 2025 році: від ностальгії 70-х до сучасних міжнародних лайнерів
Ринок автобусів у 2025 році став майданчиком для великих змін: поки внутрішній ринок «просідав» у обсягах, сегменти імпорту та нової техніки демонстрували впевнене зростання. Це свідчить про поступову, хоч і непросту, трансформацію пасажирських перевезень в Україні.
Підсумки 2025 року: Оновлення попри виклики
Загальна картина року виглядає як спроба бізнесу та громад відійти від старих схем до більш прогнозованих рішень:
- Внутрішній ринок: Зафіксовано 3 978 угод. Це суттєве падіння на 36,1% порівняно з 2024 роком. Схоже, ресурс «перекидання» старих машин між власниками всередині країни поступово вичерпується.
- Імпорт вживаної техніки: Тут ми бачимо позитив — 1 088 реєстрацій, що на 31,7% більше за попередній рік. Це «свіжа кров» для наших доріг, переважно з Європи.
- Нові автобуси: Найбільш оптимістичний сегмент — 1 176 одиниць, приріст у 15%. Це вказує на те, що муніципальні та шкільні програми закупівлі продовжують працювати.
Підсумки грудня
Кінець 2025 року приніс традиційне сповільнення активності перед святами. Більшість показників демонструють падіння відносно листопада (M-M). Зокрема, виробництво та збірка в Україні просіли на 30,4% за місяць.
Однак, якщо дивитися на динаміку Y-Y (до грудня 2024-го), ми бачимо ріст внутрішніх перепродажів на 78,6%. Це вже знайомий нам ефект «відновлення» після технічних збоїв у реєстрах МВС наприкінці позаминулого року.
Сумарно останнього місяця 2025 року було укладено 325 угод купівлі-продажу на внутрішньому ринку, здійснено 114 перших реєстрацій вживаних автобусів, та 112 нових (з чого 25 машин були імпортними, 87 виробленими в Україні).
Найпопулярніші автобуси на внутрішньому ринку
Тут панує Mercedes-Benz Sprinter — абсолютний лідер за кількістю угод. Поруч із ним тримаються українські БАЗ А079 Еталон та Богдан/Ataman А-092.
Цікавим залишається рівень витривалості техніки минулих епох. Попри 2025 рік у календарі, у рейтингу досі присутні ПАЗ 3205 та ГАЗ Газель. Схоже, ці моделі мають здатність існувати в реєстрах всупереч будь-яким стандартам комфорту. Також стабільно переходять з рук у руки представники лінійок Volkswagen LT та Mercedes-Benz T1/T2 — техніка, чий життєвий цикл виявився значно довшим, ніж розраховували виробники.
- Перевіряйте історію авто за VIN-кодом до купівлі за допомогою CEBIA!
Найпопулярніші вживані автобуси, привезені з-за кордону
У цьому сегменті акцент зміщується на комфорт та велику місткість. Крім всюдисущих Sprinter, перевізники активно ввозять:
- Нідерландські VDL Ambassador та Citea — для міських маршрутів.
- Преміальні лайнери Setra S 400 та Van Hool Astromega — для міжміських рейсів.
- Міські Mercedes-Benz Citaro та Renault Master.
Цей імпорт — основний інструмент витіснення морально застарілих моделей із вулиць міст.
- Доставити з Європи, розмитнити, сертифікувати та зареєструвати автобус допоможе West Auto Hub.
Найпопулярніші нові автобуси
Ринок нових авто майже повністю належить українським підприємствам, що пов’язано з тендерними закупівлями для шкіл та міст, а також особливостями конкурсів на маршрутні перевезення.
- Богдан/Ataman (моделі А-093, А-092, А-221) та ЗАЗ A08 I-VAN формують ядро реєстрацій.
- БАЗ А081 Еталон та Isuzu Citiport закривають потреби у середній та великій місткості.
- З’являються також JAC Sunray та Toyota Hiace, що забезпечують потреби у малому класі.
Погляд експерта
Станіслав Бучацький, голова Інституту досліджень авторинку:
«Ринок автобусів у 2025 році чітко розділився на дві частини. Внутрішній сегмент стрімко втрачає обсяги, оскільки стара техніка остаточно виходить із ладу. Водночас зростання імпорту вживаних європейських автобусів та закупівля нових вітчизняних моделей — це ознаки поступової професіоналізації перевізників. Наявність у топах перепродажів «Газелей» чи «ПАЗів» досі залишається ознакою дефіциту якісної альтернативи у деяких регіонах. Проте загальний вектор на оновлення парків уже незворотний: ринок обирає економічну ефективність та сучасніші стандарти пасажирських перевезень».
Спогади з Гаража
Рубрика автоексперта Остапа Новицького
Поява наступних кількох машин у реєстрах 2025 року — це не просто юридичний факт, а справжня подорож у часі. Поки сучасні виробники сперечаються про кількість роз’ємів USB для пасажирів та швидкість супутникового WiFi, ці «залізні свідки» нагадують нам про епоху, коли розкішшю була просто відсутність запаху бензину в салоні, і щоб звідкілясь не задувало снігом взимку.
- ЗІЛ‑118 (1976): не автобус, актор
ЗІЛ‑118 «Юність» був не просто автобусом — він був артистом, який випадково народився з металу, а не з акторської династії. Тоді його впізнавали навіть ті, хто не пам’ятав власних сусідів у під’їзді. Бо де його тільки не було.
У «Кавказькій полонянці» він з’являється так природно, ніби це не кіно, а його власні гастролі по гірських дорогах. У «Іван Васильович змінює професію» він миготить у кадрі, як справжній службовий транспорт епохи, що не вміє бути непомітним. У хроніках, документалках, телепередачах — він був усюди, де треба було показати щось сучасне, престижне, майже іноземне, але все ж таки «наше». ЗІЛ‑118 возив артистів, делегації, чиновників, інколи навіть тих, хто вважав себе важливішим за артистів і делегації разом узяті.
Усередині пахло лаком, новими костюмами та легким передчуттям, що життя може бути трішки кращим, ніж здається з вікна звичайного автобуса. Пасажири сиділи рівно, як у літаку, і думали про майбутнє — світле, блискуче, з великими зарплатами й маленькими чергами.
ЗІЛ слухав ці думки мовчки, як досвідчений психотерапевт, і котився далі, знаючи, що кожен його рейс — маленька прем’єра.
- ЛАЗ‑695 (1975): Автобус, який знав усі секрети міста
ЛАЗ‑695 був як двірник, що знає всіх у районі поіменно. Він бачив перші побачення, останні зміни, ранкові сварки, вечірні примирення. Він возив людей на роботу, на базар, на море, на весілля, та хоч куди — і ніколи не ставив зайвих запитань.
У нього була особлива манера руху: трохи хитався, ніби думав над чимось важливим. Можливо, над тим, чому в салоні завжди хтось їсть насіння. Або чому пасажири завжди впевнені, що встигнуть на маршрут, навіть коли біжать за ним з авоською у руці.
Над лобовим склом та віконцях напівкабіни часто висіли штори з бахромою — хтось колись вирішив, що автобусу личить бути схожим на вітальню. Бахрома хиталася на кожній ямі, ніби аплодувала дорозі, і з часом вбирала в себе пил, сонце й запахи сотень рейсів.
На сонцезахисних екранах — аматорські малюнки. Гірські серпантини, пальми, річки, що ніколи не текли поблизу цього маршруту. Малювали їх чим було під рукою — гуашшю, маслом, інколи просто фарбою з найближчого магазину. Лінії виходили трохи кривуваті, перспективи — сумнівні, але в них було головне: бажання, щоб дорога вела кудись далі, ніж наступна зупинка.
Під водійським сидінням — засмальцьовані рукавиці, ключі, викрутка, шматок дроту, який «ще може знадобитися». Цей нехитрий набір нагадував автобусу, що водій готовий до будь‑яких його технічних вибриків. А водієві — що розслаблятися не варто.
Цей ЛАЗ, напевно, був автобусом, який знав життя зсередини. І якби він умів говорити, то розповів би такі історії, що нам би довелося робити окремий сезон документалки. А ще — це офіційно найстаріший автобус, куплений торік.
- ПАЗ‑672М (1978): "Пазік", який возив країну і наше дитинство
ПАЗ‑672М ніколи не претендував на славу. Він рідко знімався в кіно, не возив делегації, не стояв біля готелів із червоними килимами. Він просто працював. Так, як працюють люди, які не вміють інакше.
У нього були круглі фари, що світили трохи сумно, ніби він завжди прокидався раніше за всіх. Маленькі віконця, через які світ здавався акуратним, як у дитячому малюнку. І ті легендарні лючки на даху — вентиляція, яка працювала лише тоді, коли вітер був у хорошому настрої. І взагалі він був зшитий з мінімалізму - невеличкі двері з ще менших стулок, скромні сидіння, вузенький прохід, що неодмінно подобалося дітям, яких дрібногуртовими партіями відвозили на канікули до бабусь і дідусів. Лише зона водія з теплим капотом збоку займала мало не третину усього салону. Та й водійське ремесло тоді цінувалося по іншому.
Запах у салоні був особливий: бензин, БСК, пилюка з клубних куліс, трохи гуми, трохи старих валіз. Цей запах не можна переплутати ні з чим — він пахнув життям, яке не поспішало, але завжди рухалося вперед.
ПАЗ був універсальним, як швейцарський ніж, тільки радянський. Зранку він віз лекторів у сільський клуб, де на сцені стояла масивна дерев'яна трибуна і портрети, що дивилися суворо. Опівдні — робітників на заготівлю яблук, і в салоні з’являвся аромат осені, змішаний із бензином. Увечері — похоронну процесію, і тоді задні дверцята, створені «на всяк випадок», ставали частиною ритуалу, який автобус приймав із тією ж покірністю, що й ранкові поїздки. Або ж він просто щоденно-буденно курсував по маршруту «район»-«село», ніколи не запитуючи коли тут прокладуть асфальт. Можливо, йому навіть подобалося що за ним здіймається легка курява з польової дороги, яка чимось нагадує хвилі за морським туристичним лайнером.
"ПАЗік" був не просто транспортом. Він був свідком. Він бачив радощі, втрати, будні, свята, гастролі, базари, весілля, похорони, перші поцілунки, останні надії. Він знав, що життя — це не завжди красиво, але завжди чесно. І коли він їхав вечірньою дорогою, гудів своїм низьким мотором та порипував ресорами на ямах, здавалося, що він говорить: «Тримайся. Я довезу. Я завжди довожу».
Три автобуси, три характери, три способи дивитися на життя. Один — артист, другий — трудяга, третій — мандрівник. І всі троє — частина нашої пам’яті, нашого дитинства, наших доріг, які давно заросли травою, але все ще ведуть у правильний бік.
- Підпишіться на телеграм-канал Інституту досліджень авторинку, щоб отримувати інформацію першими, без реклами та спаму.
